Пам`ять сорока мучеників Севастійських

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

 В Царство Небесне не можна потрапити іншим шляхом, ніж тим, що вказав Христос. Його шлях - це страждання та смерть. Його мета – перемога диявола. Сьогодні наша Свята Церква звершує пам`ять сорока мучеників Севастійських. Вони були засудженні за те, що не хотіли принести жертви ідолам. Мучеників роздягненими загнали в озеро, коли на вулиці лютував мороз. Щоб звабити мужніх хритстиян, на березі приготували теплу баню. І що ж? Одини не витримав холоду і побіг грітись, та ледь торкнувшись порогу, впав мертвим, розтанув ніби шматок криги. Охоронець Агланій був враженний такою подією, а коли побачив сорок вінців, що спускались з неба на страждальців, сам роздягся, і вигуком: "Я християнин!", зайшов у смертельну купіль. В озері мученики простояли всю ніч, а на другий день зустріли смерть під ударами важкого молота. Ці вірні воїни постраждали в IV столітті.

 В ХХ столітті естафету мученицького подвигу від древніх християн прийняла Наша Православна Церква. Злоба римських правителів померкла в порівнянні зі звірством нових богоборців, які по настанові диявола, намагалися знищити християнство тортурами і стратами. У 1919 році подвиг, подібний Севастійському, звершили 42 Православних священники, яких замордували в пермських снігах. Там же претерпів кончину за Господа святитель Феофан Солікамський. Святого старця роздягли і опускали в ополонку, доки тіло не покрилось шкіркою льоду. Та на цьому червона стрічка мученицького подвигу не закінчилась. В 1996 році православні полоненні в Чечні почули: "Хто хоче залишитись живим, нехай зніме свій натільний хрестик і назве себе мусульманином". Коли Євгеній Родіонов відмовився зняти хрестик, його почали жорстоко бити. Далі піддавали жорстоким знущанням протягом трьох місяців. І нарешті вбили, відрубавши голову. Могилу його за великі кошти показали матері самі чеченці. Вона взнала сина по натільному хрестику. Вражає те, що навіть з мертвого вони не зняли хрестик – не посміли. Цей новомученик постраждав вже на порозі ХХІ століття. Крізь віки Господь не залишає тих, хто має надію на Нього.

 Непереможне діло Боже! Як і першо-християнські воїни-мученики, тисячі наших співвічизників доблесно притерпіли смерть за Христа Спасителя і досягли Небесної Вітчизни. Їх святими молитвами вистояла наша Церква в часи гонінь, нині стоїть і буде стояти до кінця віків.

 Церква вистоїть, але чи вистоїмо ми? В сучасному світі зло досягає все більше глибин. Невже ми не знаємо, що через телебачення, розпусні фільми, через рок-музику, яка вкрай демонічна, молодь з дитинства вчать завдавати болю й вбивати? Для багатьох юнаків, вихованих на цій культурі, здається нормальним і цілком реальним зробити зі знущань розвагу. І це не язичники, атеїсти, чи мусульмани, а наші хрещені співвічизники. З самого дитинства диявол намагається захопити владу над нами цими засобами. І найгірше з усього те, що одержимість злом в навколишньому світі починає ставати нормою.

 Браття і сестри! Нажаль, десятиліття вседозволеності розхитали волю кожного з нас настільки, що навіть малий християнський подвиг здається нам важким. Нам важко по-християнськи виховувати дітей. Коліна болять від втоми на довгих службах. Тіло не витримує посту. Уста, які з задоволенням поговорять з друзями не хочуть вимовляти молитви. Чи такими повині бути чада Церкви, освяченої кровю Христа і святих мучеників? "Мученики в скорботах, спокусах, знущаннях, страшних муках любили Бога всією душею; спокуси і важкі випробування не могли відлучити їх від любові Божої, а ми, живучи в спокої і розніженості, не любили Бога - Всеблагого Владику." – говорить преподобний Єфрем Сірін. Його слова є гірким докором нинішнім християнам. Всі наші негаразди – лише уколи шпильки, укуси комарів, порівняно з тим, що довелося претерпіти страстотерпцям Гоподнім.

 Нехай же великий їх приклад змусить нас, малодушних, боротись із низькими страстями, та виконувати свої християнські обов`язки. Ми не повинні готуватися до голоду, тортур чи до чогось такого. Ми маємо духовно і морально намагатись зберегти в собі образ Божий не спотвореним. Колись зберігався звичай: благочестиві господині в день пам`яті сорока мучеників пекли сорок булочок у формі пташок, очі робили з родзинок і називали їх жайворонками. Це було прекрасним символом легкокрилого польоту Севастійських страждальців до Небесного Царства. В дні Великого посту, на які випадає пам`ять цих мучеників, такий звичай окриляв християн у несенні подвига покаяння. То ж і наші душі нехай Господь через покаяння направить до Небесних Висот. Щоб і вони, як душі цих страждальців, досягали Вічних Обителів. Амінь.

 Андрій Лісовий

ДРУГИЕ ПРОПОВЕДИ

Святые отцы о спасении

Святой Симеон Новый Богослов, после высоких видений и откровений, всегда пересчитывал грехи свои, не только делом совершенные, но и в мысли бывшие, говоря так: я грешник в том-то произволением, я грешник окаянный в том-то волею, и подобное.

Преподобный Амвросий Оптинский