Новости семинарской жизни

10.11.2017. В Почаївській семінарії відсвяткували день пам'яті преп. Іова Почаївського

05.11.2017. Богослужіння в день Казанської ікони Богоматері

30.10.2017. Неділя 21-а по П'ятидесятниці

26.10.2017. В Киеве состоялась конференция: «Духовное и светское образование: история взаимоотношений – современность – перспективы»

24.10.2017. В Почаївській семінарії звершили пам'ять Волинським святим

23.10.2017. Служіння ректора: пам'ять св. ап. Іакова Алфеєва та святих отців VII Вселенського собору

15.10.2017. Богослужіння на Покров Пресвятої Богородиці

09.10.2017. Вихованці 4-го класу ПДС відвідали святині Києва

01.10.2017. Воскресне богослужiння в семiнарiї

30.09.2017. Свято на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії в кафедральному соборі Тернопільської єпархії

27.09.2017. Свято Воздвиження Хреста Господнього в семiнарiї

25.09.2017. Єпископ Серафим очолив воскресне богослужіння

22.09.2017. Ректор семінарії очолив богослужіння на свято Різдва Пресвятої Богородиці

17.09.2017. Економа Почаївської семінарії привітали з ювілеєм

11.09.2017. День пам'яті преп. Іова Почаївського

09.09.2017. Хресний хід

08.09.2017. День освячення храму

02.09.2017. У Почаївській семінарії був вiдслужений молебень з нагоди початку нового навчального року

Касянчик Василь

Проповідь у Прощену неділю

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

 «Аще бо отпущаете человеком согрешения их,
отпустит и вам Отец ваш Небесный. Аще ли не
отпущаете человеком согрешения их, ни Отец
ваш отпустит вам согрешений ваших»(Мф.6;14-15).

 Такими словами, дорогі браття і сестри, у сьогоднішньому Євангелії звертається до нас Господь наш Іісус Христос. Спаситель наголошує на тому, що прощення нами наших ближніх є умовою прощення нас Богом. А як же нам навчитися прощати один одного?

 Прикладом прощення для нас є Сам Спаситель, Який молився під час Свого розп'яття до Небесного Отця за розпинателів: «Отче, прости им, не ведят бо что творят»(Лк.23-34). Вказуючи на приклад Христа до взаємопрощення нас закликає апостол Павло: «Приемлюще друг друга, и прощающе себе, аще кто на кого шмать поречение: якоже Христос простил есть вам, так и вы»(Кол.3;13) і в іншому місці Святого Письма: «Бывайте же друг ко другу блази, милосерди, прощающее друг другу, якоже и Бог во Христе простил есть вам»(Еф.4;32). У книзі Діянь святих апостолів ми знаходимо опис мук святого первомученика архідиякона Стефана, який подібно Спасителю звертався до Господа з молитвою за мучителів: «Господи, не постави им греха сего»(Діян.7;60).

 У сьогоднішній останній перед Великим постом воскресний день, який називається прощеним у святій Церкві існує звичай просити у всіх прощення. Ця традиція бере свій початок ще з перших віків християнства. У монастирях цей звичай і зараз існує навіть в щоденній богослужбовій практиці.

 Господь каже, що Він в разі непрощення нами наших ближніх не простить нас не томущо не захоче, а тому що ми у своїй злобі не зможемо прийняти. Людина не зможе прийняти прощення від Бога томущо вона не навчилась прощати, не йшла шляхом прощення в своєму житті. Якщо в людини злопам'ятне серце, яке не може прощати, то воно не може вмістити в собі і благогдать Божу.

 Блаженний Августин роздумуючи з цього приводу, каже: «Бог благоволив вступит из нами в договір; Господь каже людині: прости, і Я прощу. Не простив ти – сам ідеш проти себе, а не Бог» проти тебе. Тоді людина сама себе судить.

 На жаль, не завжди, ми звертаємо увагу на те, що непрощення або ж злоба приносить багато шкоди для наших душ. Дуже часто люди у злобі ходять до храму, причащаються, творять милостиню та інші добрі справи і думають, що все так і повинно бути.

 Всі подвиги злобної людини будуть марні, поки вона не простить ближнього і сама не попросить прощення, томущо Господь каже: «Аще убо принесеши дар твой ко олтарю, и ту помянеши, яко брат твой имать нечто на тя, остави ту дар твой пред олтарем, и шед прежде смирися с братом твоим, и тогда пришед принеси дар твой»(Мф.5;23-24).

 Неодноразово протягом дня, дорогі браття і сестри, ми читаємо молитву Господню «Отче наш», в якій звертаємся до Бога зі словами «И остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашым»(Мф.6;12), розуміючи значення цих слів і часто перебуваємо в непрощенні. Значить ми свідомо просимо Бога, щоб Він ніколи нас не простив.

 На святій горі Афон існує такий звичай, що якщо хтось із братії з кимось ворогує, то він повинен викинути з Господньої молитви ці слова. Він не має права їх промовляти, якщо не хоче, щоб вони були йому в осудження. Але ж як викинути з цієї молитви хоч одне слово, якщо по словах святих Отців, молитва «Отче наш» - короткий запис всього Євангелія? І якщо хтось викине хоч одне слово з цієї Книги життя, каже Божественне Откровення (Откр.22;19), Господь викине із Книги життя ім'я тієї людини. Але ж вихід є – прощати і самому просити прощення в ближніх.

 Про те, наскільки важливе для спасіння прощення розповідає нам житіє святого мученика Нікіфора. Він був простим мирянином і дуже сильно дружив із священиком Саприкієм. Але як це часто буває, ворог людського спасіння, диявол, розрушив цю дружню любов і посіяв ненависть в серці Саприкія до Нікіфора. Святий Нікіфор неодноразово звертався до Саприкія, кажучи: «Брате мій, прости мене!» - але той не прощав. У той час розпочались гоніння на християн. І ось настав час мук Саприкія. Над ним довго знущались і потім повели за місто, щоб там відрубати голову. Це все бачив Нікіфор. Він побіг за Саприкієм і воїнами, які його вели, благаючи: «Отче Саприкіє, прости мене!» Саприкій мовчав і таїв у своєму серці зло. І ось, коли вже повинні були відрубати голову, він підняв руки і сказав такі страшні слова: «Не вбивайте, не вбивайте! Я зрекусь Христа!» І відрікся… Замість нього святий Нікіфор, сповідуючи Христа, був усічений мечем.

 Ми, браття і сестри, бачимо як непростивши свого ближнього, Саприкій був позбавлений мученицького вінця, якого сподобився за свою чесноту прощення святий мученик Нікіфор.

 Святитель Іоанн Златоуст каже, що «ні від кого не відвертається Бог настільки, як від непримиримої людини». Люди, які щиросердечно прощають і просять прощення, знають який внутрішній стан досягається прощенням – це душевний мир спокій.

 Хтось скаже: «Якщо я попрошу прощення, то це буде проявом слабкохарактерності та малодушшя». Неправда. Навпаки, для того, щоб попросити прощення необхідна велика мужність і сама ця просьба – це перемога над гординею. Тому і для того, щоб навчитися прощати, потрібно просити Бога про позбавлення від цієї страсті. Гордість, по слову преподобного Іоанна Дамаскіна – це противлення Богу. Як з високих гір зтікає вода, довго там не затримуючись, так з гордої людини зтікає спасительна Божа благодать. Святе Письмо каже: «Господь гордым противится, смиренным же дает благодать»(Иак.4;6). Смиренним людям Господь дає благодать, якою вони і досягають прощення. Для того щоб простити людину потрібно розуміти те, що і заради неї Христос помер на хресті, то чи не повинні ми простити її? Також нам не потрібно віддавати людям образою за образу, злом за зло. Дуже важливо в справі прощення першим зробити крок до ближнього, смирившись перед ним і цим самим смиритись перед Богом. І як би нам не здавалося б важко, потрібно прощати людей стільки, скільки вони просять прощення. На запитання апостола, скільки разів треба прощати Господь відповідає, що «седмьдесят раз седмерицею»(Мф.18;22), не роблячи ніяких обмежень. І кожній людині, яка трудиться над собою Господь обов'язково допомагає.

 А тому-то, дорогі браття і сестри, вступаючи у спасительні дні Великого посту, постараймось примиритись зі своїми ближніми, сусідами, знайомими, ворогами, щоб і нас простив Господь і ми достойно зустріли світле свято Воскресіння Христового, а в майбутньому житті – сподобились пасхальної радості у Царстві Небесному. Амінь.

Касянчик Василь

ДРУГИЕ ПРОПОВЕДИ

Святые отцы о спасении

Когда припадаешь пред Богом в молитве, будь, в помысле твоем, как муравей, как земные гады, как червячок, как лепечущее дитя. Не скажи пред Ним чего-нибудь разумного: младенческим образом мыслей приблизься к Богу.

Преподобный Исаак Сирин