Новости семинарской жизни

07.11.2015. Семінарський хор взяв участь у святкуванні ікони Божої Матері у Кременці

01.11.2015. Почаївську семінарію відвідав хор Свято-Успенської Києво–Печерської Лаври

23.10.2015. Почаївська семінарія звершила богослужiння в день пам'яті Всіх Волинських Святих

02.10.2015. Престольне свято на честь святих мучениць – Віри, Надії та Любовіі матері їх Софії

14.09.2015. В Почаївській семінарії звершили акафіст Іісусу Сладчайшему

10.09.2015. В Почаївській семінарії відсвяткували день пам'яті преподобного Іова Почаївського

31.08.2015. Відбулося засідання педагогічної ради Почаївської Духовної Семінарії

26.08.2015. Вступні іспити до Почаївської духовної семінарії

20.08.2015. Освячення храму в Чернівецько-Буковинській єпархії

02.06.2015. В Почаївській семінарії відбувся 22-й випуск

25.05.2015. В Почаївській Семінарії відбувся захист дипломних робіт

25.05.2015. Почаївську семінарію відвідав хор із м. Хмельницький

12.05.2015. В Почаївській семінарії вшанували пам'ять преп. Амфілохія

08.05.2015. В Почаївській семінарії почалися екзамени

Проповідь на тему: «Скорботи – сокровенна милість Божа»

Во ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!

 Коли в сімʼї народжується дитина, то всі старання батьків одразу ж спрямовуються на те, щоб виростити її здоровою, вихованою та розумною. Однак, дитина часто не слухається і бажає робити все по своїй волі. Батьки, щоб попередити шкоду, яку може завдати собі непослушна дитина, наказують її. Це батьки роблять лише по безмежній любові до своєї дитини, щоб вберегти її від небезпеки. Нерозуміючи цього, дитина, зазвичай, злиться на них, і лише коли вона виросте і сама буде мати дітей, тільки тоді до кінця зрозуміє батьків. І за ремінець, який прикладався в дитинстві до мʼякенького місця, буде дякувати.

 Всі ми з вами – є возлюбленними чадами Небесного Отця, який створив нас для вічного блаженства, яке досягається життям по Його заповідях. Однак, ми – дорослі літами, часто поводимось як ті нерозумні діти, які хочуть творити свою гріховну волю, не розуміючи або забуваючи своє покликання до єднання з Богом. І Господь, як люблячий батько, «змушений» обмежувати нас в наших пристрастях до земного, щоб ми не втратили Небесне. Коли нас Господь так вразумляє, ми починаємо скорбіти. Ми, буває, навіть, негодуємо на Бога, і поводимо себе як капризні діти. І замість того, щоб запитати себе: «А чому Бог, який є Любовʼю, попустив нам ті, чи інші скорботи?», та покаятись – ропщемо і хулимо промисел Божий, який веде нас до спасіння, забуваючи, що «Господь, кого любить, - того наказує» (Євр. 12:6).

 Однак, браття та сестри, ми знаємо і іншу ситуацію: Людина всім серцем любить Господа, живе по заповідях, а її доля – суцільний хрест. Оточуючі, зазвичай думають, або що така людина терпить за якісь гріхи, або що Господь несправедливий до неї. Однак, це не так. А переконатись в цьому нам може допомогти життя ап. Павла, якого Господь назвав Своїм «ізбранним сосудом».

 Як трудився ап. Павел в проповіді християнства, так ніхто із апостолів не потрудився. Але і його Господь не залишив без скорбот – хвороби тілесної, гонінь від іудеїв та тогочасної влади. Настільки важкими були ці випробування, що апостол не раз молив і просив Господа забрати в нього ці скорбі. Однак, відповідь Бога була – «достатньо тобі благодаті Моєї, тому що сила Моя звершується в немочі» (2 Кор. 12:9). Чому ж Господь не забрав скорботи в Свого «ізбранного сосуда», адже це б посприяло поширенню євангельської проповіді?

 Святі отці так пояснюють цей промисел Божий про своїх угодників. Для Господа найбажанішим є духовне вдосконалення людини. Для цього Господь «жертвує» всім, навіть успіхом поширення євангельської проповіді, як це було у випадку із ап. Павлом. Тобто, Господь не сприймає жодну людину, як засіб для досягнення навіть найвищої цілі, але шукає для людини лише блага для неї самої.

 Людина, яка наближається до духовної досконалості, не може своїми силами зберегти себе від непримітної дії лукавого, який намагається ввести таку людину в високу думку про себе. Тому, саме скорботи є тим засобом, який допомагає людині бути в «непадательному стані», тобто в смиренні.

 Для Господа немає нічого неможливого, ніяка людська неміч не може перешкодити Божому замислу. Тому, коли Господь діє через немічну людину, наприклад, простих невчених рибаків – це приносить ще більшу славу могутності Божій. Зрозумівши це, ап. Павел сказав: «буду хвалитись своїми немощами, щоб перебувала в мені сила Христова» (2 Кор. 12:9).

 Саме тому, дорогі браття та сестри, будемо намагатись з вдячністю приймати все, що посилає нам Господь для нашого спасіння. Засвоїмо собі, що скорботи – це сокровенна милість Божа, яка веде нас до Царства Небесного, при умові що ми все приймаємо з вдячністю. І нехай Дух Премудрості, який живе в нас, дасть нам силу при кожному випробуванні повторювати разом із свт. Іоанном Златоустом слова, які були девізом всього його життя – «Слава Богу за все!». Амінь

Трохановський Володимир

ДРУГИЕ ПРОПОВЕДИ

Святые отцы о спасении

Когда припадаешь пред Богом в молитве, будь, в помысле твоем, как муравей, как земные гады, как червячок, как лепечущее дитя. Не скажи пред Ним чего-нибудь разумного: младенческим образом мыслей приблизься к Богу.

Преподобный Исаак Сирин