Проповідь на тему: «Зустріч з Богом»

Во ім'я Отца і Сина і Святого Духа!

 Сьогодні християнський світ згадує пам'ять св. Корнілія Сотника, який просіяв своїми подвигами на початку історії християнства в І ст., і згадує у чині священомучеників, хоча, фактично святий Корнілій помер у глибокій старості самостійно, без сторонньої допомоги, тобто за Христа його не мучили, хоча намагались. Коли св. Корнілія привели до язичницького храму з вимогою принести жертву ідолам, то останні розсипались разом зі своїм храмом в наслідок молитви святого. Реакція на це язичницького правителя була стандартною – святого Корнілія повинні були стратити на наступний день. Лише один нюанс не дозволив царю позбавити життя св. Корнілія, - під завалами храму була царська сім'я, яку звідти вивів святий Корнілій, ну після цього цар звісно став християнином, а святого відпустив.

 Корнілій Сотник – особистість унікальна. Крім того, що йому присвячена 10 глава Апостольських діянь, він свого часу зустрічався з Господом, кожен знає цей євангельський епізод про римського сотника, я лише коротко нагадаю його. Коли Господь Ісус Христос увійшов до Капернауму, до Нього підійшов римський сотник, по нашому командир роти, капітан, звичайно язичник, римляни були язичниками і попросив, щоб Христос зцілив його слугу, Господь погодився і готовий був іти в дім сотника, але той зупинив Його сказавши: - Не треба, не йди, достатньо одного Твого слова. От і я, хоч людина підневільна, але маю і інших, хто мені підвласний, і говорю одному йди, і він іде, а іншому приходь, - і приходить, і слузі моєму роби, - і він робить. Вражений цією вірою язичника Господь говорить: - навіть в Ізраїлі, - тобто в середовищі людей віруючих в одного Бога, Його єдиновірців, - не знайшов я такої віри.

 Ця історія з римським сотником нагадує нам щось із нашої нещодавньої історії. Наша земля/церква пройшла через десятиліття знищення віри, ми знаємо про ці десятиліття, віра не просто ігнорувалась, не просто попиралась, але вона висміювалась, над нею знущались, і її знищували всією силою адміністративного ресурсу. І як багато людей в ті часи боялись заслання, тюрем і навіть розстрілів, але коли ця загроза минула, боялись втратити роботу, зіпсувати кар'єру, чи мало чого ще могло статись з людиною, яка живучи в умовах атеїстичного суспільства насмілювалась вірити в Бога, і здавалося мабуть це все, кінець, і багато хто так і думав, здавалось минула епоха, коли моральні ідеали суспільства підтримували релігійний вибір людини. Ми знаємо, що сталося потім. Більшість нинішнього суспільства були дітьми невіруючих батьків, до церкви не ходили і в один момент вирішили присвятити життя Богу. Виникає запитання: що ж це за явище таке? Може це навернення було відповіддю на міцний вплив Церкви на суспільне життя, чи може влада різко вмить змінила своє ставлення до Церкви. Нічого ж подібного не було і досі немає, а якщо і є то не в таких маштабах. А що ж відбувається з людиною? А відбувається те, що сталося з римським сотником – святим Корнілієм. Язичник – тобто невіруючий, не знаючий Бога, не вміючий молитись, не відвідуючий церкви, раптом, в якийсь момент в серці відчуває колосальні зміни, і ця зміна відбувається в наслідок зустрічі з Христом. Не рідко ця зустріч радикально міняє життя людини, і вчорашні вчені, лікарі, політичні діячі залишають світ і йдуть в монастирі, і йдуть не тому, що образились на весь світ, чи не пощастило, а тому, що усвідомили, що зустрілися із Христом, і хочуть Йому служити і бути разом з Ним. Читаючи життя святих останнього століття вражаєшся, якими вони були освідченними, яку блискучу кар'єру мали.

 Де ж відбувається ця зустріч? - Найчастіше вона відбувається в храмі. Відвідуючи храм, ми відчуваємо, що знаходимось в іншому світі, це не той світ, що за стіною, і це не емоційне сприйняття архітектури, музики чи зображень, це реальнее сприйняття нами іншого світобуття, це сприйняття благодаті Божої, і виходимо ми з храму зовсім іншими, тому, що благодать Божа піднімає нас до неба, а з висоти зовсім інший погляд на світ. Але відбувається ця зустріч з тими, хто відкриває своє серце для Христа, тобто хто досягнув, або хоче досягнути такого ж устрою душі, як у цього святого сотника. А що ми спостерігаємо у святого Корнілія? – Віру, глибоку віру, глибоке смирення, усвідомлення свого недостоїнства і звичайно любов, християнсську любов до свого слуги, і не тільки. І ці от компоненти, чотири складові, як наслідок, при взаємодії дають християнина.

 Тому будемо молитись до святого Корнілія, щоб він своїм предстательством перед Богом допоміг нам, хто ще не зустрівся з Христом – відкрити для Нього своє серце, - і зустрітися, а хто вже зустрівся – залишатися, супроводжувати, і завжди бути разом з Ним. Амінь.

Бурмака Одександр