Другие статьи

Мощи св. великомученика Димитрия Солунского в Тернополе
Мощи св. великомученика Димитрия Солунского в Тернополе
30 ноября 2011 года во второй половине дня с благословения митрополита Киевского и всея Украины Владимира в кафедральный Собор Святых мучениц Веры, Надежды, Любви и матери их Софии города Тернополя были доставлены ковчег с десницей святого великомученика Димитрия Солунского.


Воспитываем детей
Воспитываем детей, но не перегибаем палку
Заботы родителей о родившемся дитяти прежде всего сосредоточиваются на его физическом воспитании, на уходе за телом и питании маленького, еще беспомощного существа.


Какие молитвы угодны Богу?
Какие молитвы угодны Богу?
Состояние духовного огрубления или одичания в современное время очень тяжело и опасно, ибо выйти из него опять на правильную дорогу гораздо труднее, чем встать на эту дорогу только что начинающему новичку.


при выборе супруга или супруги
На что обращать внимание при выборе супруга или супруги
Многие в наши дни при выборе спутника жизни руководствуются двумя основными критериями, которые считают для себя главными: первый - это любовь.
Старец Паисий Святогорец:«Не дадите святая псом»
Старец Паисий Святогорец:«Не дадите святая псом»
Когда люди дают вам одежду больных, чтобы приложить ее для освящения к святым мощам, то смотрите внимательно, чтобы это были только маечки, а не другое нижнее белье


Самые распространенные ошибки миссионеров
Самые распространенные ошибки миссионеров
Существует несколько довольно распространенных ошибок в практической деятельности миссионера. Здесь приводятся лишь некоторые из них.
Европа на путях блудного сына


Европа на путях блудного сына
У одного человека было две дочери. Младшая отделилась от отца и отправилась в дальние края, где в беспутной жизни расточила все состояние.


экскурсоводы Почаевской Лавры?
Кто же они экскурсоводы Почаевской Лавры?
Нести послушание экскурсовода – является одним из лучших послушаний воспитанников Почаевской Духовной Семинарии.


святкування памʼяті преподобного Іова Почаївського
Урочисте святкування памʼяті преподобного Іова Почаївського
10 листопада Православна Церква урочисто відзначає памʼять преподобного Іова Почаївського. Почаївська Духовна Семінарії особливо святкує цей день

современный миссионер
Каким должен быть современный миссионер
«Все члены Церкви, как Тела Христова, призваны быть миссионерами в широком смысле слова и нести общецерковное апостольское служение.


Мысли о добре и зле
Мысли о добре и зле
Когда человек поворачивается лицом к Богу, все пути его ведут к Богу. Когда человек отворачивается от Бога, все пути ведут его к погибели. Кто полностью отрекается от Бога...
Церковь, наука и образование
Церковь, наука и образование
Наступивший XXI век принес новые надежды и тревоги, остро поставил перед нами вечные вопросы бытия - о добре и зле, о свободе и предопределении, о соотношении личного и общественного.


Психоневрологические заболевани
Психоневрологические заболевания на духовной почве
Рассмотрение этого рода заболеваний хочется начать со слов современного греческого писателя, митрополита Иерофея (Влахоса): «Сегодня много говорят о психологических проблемах.
Мірецький Михайло

Догмат про Пресвяту Тройцю - основа християнської релігії

  Бог єдиний по суті, але троїчний в особах: Отець, Син і Святих Дух, Тройця єдиносущна і нероздільна. Саме слово "Тройця" небіблійного походження, у християнський лексикон введене у другій половині II століття святителем Феофілом Антиохійським. Вчення про Пресвяту Тройцю міститься у християнському Одкровенні.

 Догмат про Пресвяту Тройцю незбагненний, це таємничий догмат, незбагненний на рівні розуму. Для людського розуму вчення про Пресвяту Тройцю суперечливе, тому що це таємниця, яка не може бути виражена раціонально. Не випадково о. Павло Флоренський називав догмат про Святу Тройцю "хрестом для людської думки". Для того, щоб прийняти догмат про Пресвяту Тройцю гріховний людський розум повинен відкинути свої претензії на здатність усе пізнавати і раціонально пояснювати, тобто для розуміння таємниці Пресвятої Тройці необхідно зректися свого розуміння.

 Таємниця Пресвятої Тройці осягається, причому тільки почасти, у досвіді духовного життя. Це розуміння завжди пов'язане з аскетичним подвигом. В. М. Лоський каже: "апофатичне сходження є сходженням на Голгофу, тому жодна спекулятивна філософія ніколи не могла піднятися до таємниці Пресвятої Тройці". Віра в Тройцю відрізняє християнство від всіх інших монотеїстичних релігій: юдаїзму, ісламу. Вчення про Тройцю є основою всього християнського віровчення і моралі, наприклад, вчення про Бога Спасителя, про Бога Освятителя і т. д. В. М. Лоський говорив, що Вчення про Тройцю "не тільки основа, а й вища мета богослов'я, бо ... пізнати таємницю Пресвятої Тройці в її повноті - означає увійти в Божественне життя, в саме життя Пресвятої Тройці. "

 Вчення про Триєдиного Бога зводиться до трьох положень:

  1. Бог троїчний і троїчність ця полягає в тому, що в Богові Три Особи (іпостасі): Отець, Син, Святий Дух.
  2. Кожна Особа Пресвятої Тройці - Бог, але Вони це не три Боги, а єдина Божественна істота.
  3. Усі три Особи відрізняються особистими, або іпостасними властивостями.

 Коротка історія догмата про Пресвяту Тройцю

 У те, що Бог є єдиний по суті, але троїчний в особах, християни вірили завжди, але саме догматичне вчення про Пресвяту Тройцю створювалося поступово, зазвичай у зв'язку з виникненням різного роду єретичних лжевчень. Вчення про Тройцю в християнстві завжди було пов'язане з вченням про Христа, з вченням про Боговтілення. Тринітарні єресі, тринітарні суперечки виникали на христологічному підґрунті. Справді, вчення про Тройцю стало можливим завдяки Боговтіленню. Як говориться в тропарі Богоявлення, у Христі "Троїчне з’явилося поклоніння". Вчення про Христа "для юдеїв - спокуса, а для еллінів - безумство" (1Кор. 1, 23). Також вчення про Тройцю є каменем спотикання і для "класичного" юдейського монотеїзму і для еллінського політеїзму. Тому всі спроби розсудливо осмислити таємницю Пресвятої Тройці приводили до лжевчень або юдейського, або еллінського характеру. Перші розчиняли Особи Тройці в єдиній природі, наприклад, савеліани, а другі зводили Тройцю до трьох нерівних істот (аріани).

 Засудження аріанства відбулося у 325 році на Першому Вселенському Соборі в Нікеї. Основним діянням цього Собору було складення Нікейського Символу Віри, в який було внесено небіблійні терміни, серед яких особливу роль в тринітарних суперечках IV сторіччя зіграв термін «омоусіос» - «єдиносущий». Щоб розкрити справжній зміст терміну "омоусіос" знадобилися чималі зусилля великих кападокійців: Василія Великого, Григорія Богослова та Григорія Ніського. Великі кападокійці, передусім Василій Великий, чітко розмежували поняття "сутності" та "іпостасі". Василій Великий визначив відмінність між "сутністю" та "іпостассю" як між загальним та приватним. Згідно з вченням кападокійці сутність Божества і відмінні її властивості, тобто вічність буття і Божественне достоїнство належать однаково всім трьом іпостасям. Отець, Син і Святий Дух є проявами її в Особах, з яких кожна має всю повноту божественної сутності і знаходиться в нерозривній єдності з нею. Відрізняються ж Іпостасі між собою тільки особистими (іпостасними) властивостями.

 Крім того, кападокійці фактично ототожнили (насамперед двоє Григоріїв: Назианзин і Ніський) поняття "іпостась" і "особа". "Особа" в богослов'ї та філософії того часу була терміном, що належав не до онтологічного, а до описового плану, тобто особою могли називати маску актора або юридичну роль, яку виконувала людина. Ототожнивши "особу" та "іпостась" в троїчному богослов'ї, кападокійці тим самим перенесли цей термін з плану описового в план онтологічний. Наслідком цього ототожнення стало, по суті, виникнення нового терміну, якого не знав античний світ: цей термін - "особистість". Кападокійцям вдалося примирити абстрактність грецької філософської думки з біблійною ідеєю особистого Божества. Головне в цьому вченні те, що особистість не є частиною природи і не може мислитися в категоріях природи. Кападокійці та їх безпосередній учень свт. Амфілохій Іконійський називали Божественні іпостасі "способами буття" Божественної природи. Згідно з їх вченням, особистість є іпостассю буття, яка вільно іпостазує свою природу. Таким чином, особистісна істота у своїх конкретних проявах не зумовлена сутністю, як надбанням ззовні, тому Бог не є сутністю, яка передувала б Особам. Коли ми називаємо Бога абсолютною Особистістю, ми тим самим хочемо висловити думку, що Бог не визначається жодною ані зовнішньою, ані внутрішньою необхідністю, що Він абсолютно вільний щодо Свого власного буття, завжди є таким, яким бажає бути і завжди діє так, як того хоче, тобто вільно іпостазує Свою триєдину природу.

 Вказівки на троїчність Осіб в Богові у Старому та Новому Завіті

  У Старому Завіті є достатня кількість вказівок на троїчність Осіб, а також прихованні вказівки на множинність осіб у Богові без зазначення конкретного числа. Про цю множинність говориться вже у першому вірші Біблії (Бут. 1, 1): "Спочатку сотворив Бог небо та землю". Дієслово "бара" (створив) стоїть в однині, а іменник "елогім" - у множині, що буквально означає "боги". Бут. 1, 26: "І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою". Слово "Створімо" стоїть у множині. Те ж саме у Бут. 3, 22: "І сказав Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро та зло". «З Нас» - також множина. Бут. 11, 6 - 7, де мова про Вавилонське стовпотворіння: "І сказав Господь: ... зійдемо ж і змішаємо там мову їхню", слово "зійдемо" - у множині. Святитель Василій Великий у Шестидневі (Бесіда 9), наступним чином коментує ці слова: "Дійсно дивні слова - стверджувати, що хтось сидить і сам собі, наказує, сам над собою наглядає, сам себе примушує владно і настійливо. Друге - це вказівка власне на три Особи, але без найменування осіб і без їх розрізнення". XVIII глава книги "Буття", явлення трьох ангелів Авраамові. На початку глави говориться, що Авраамові з'явився Бог, в єврейському тексті стоїть "Єгова". Авраам, вийшовши назустріч трьом мандрівникам, кланяється Їм і звертається до Них зі словом "Господь", в однині.

 Вказівка на троїчність Бога у Новому Завіті - це перш за все Хрещення Господа Ісуса Христа в Йордані від Іоана, яке отримало в Церковному Переданні найменування Богоявлення. Ця подія стала першим явним Одкровенням людству про Троїчність Божества. Далі, заповідь про хрещення, яку дає Господь Своїм учням після Воскресіння (Мф. 28, 19): "Ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа". Тут слово "ім'я" стоїть в однині, хоча стосується воно не тільки Отця, але й Отця, і Сина, і Святого Духа разом. Святитель Амвросій Медіоланський наступним чином коментує цей вірш: "Сказав Господь "в ім'я", а не "в імена", бо один Бог, не багато імен, бо не два Боги і не три Боги". 2 Кор. 13, 13: "Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа з усіма вами". Цим виразом апостол Павло підкреслює особистість Сина і Духа, що подають дарування нарівні з Отцем. Пролог Євангелія від Іоана (Ін. 1, 1): "Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог". Під Богом тут розуміється Отець, а Словом іменується Син, тобто Син був вічно з Отцем і вічно був Богом. Преображення Господнє є також Одкровенням про Пресвяту Тройцю. Ось як коментує цю подію євангельської історії В. М. Лоський: "Тому і святкується так урочисто Богоявлення і Преображення. Ми святкуємо Об'явлення Пресвятої Тройці, бо чути було голос Отця і був присутній Святий Дух. У першому випадку під виглядом голуба, у другому - як світла хмара, що осяяла апостолів».

 Відмінність Божественних Осіб іпостасними властивостями

  Згідно з церковним вченням, Іпостасі є Особистостями, а не безособовими силами. При цьому Іпостасі мають єдину природу. Природно постає питання, яким чином їх розрізняти? Всі божественні властивості відносяться до загальної природи, вони властиві всім трьом Іпостасям і тому самі собою відмінність Божественних Осіб показати не можуть. Неможливо дати абсолютне визначення кожної Іпостасі, скориставшись одним з Божественних імен. Одна з особливостей особистісного буття полягає в тому, що особистість унікальна і неповторна, а отже, вона не піддається визначенню, її не можна підвести під якесь поняття, оскільки поняття завжди узагальнює; неможливо привести до спільного знаменника. Тому особистість може бути сприйнята лише через своє ставлення до інших особистостей. Саме це ми бачимо у Святому Письмі, де уявлення про Божественні Особи ґрунтується на відносинах, які між ними існують.

  Приблизно починаючи з кінця IV століття можна говорити про загальноприйняту термінологію, відповідно до якої іпостасні властивості виражаються наступними термінами: в Отця - ненародженість, у Сина - народженість (від Отця), і ісходження (від Отця) у Святого Духа. Особисті властивості є властивостями приватними, вічно залишаються незмінними, виключно належать тій чи іншій з Божественних Осіб. Завдяки цим властивостям Особи різняться одна від одної, і ми пізнаємо їх як особливі Іпостасі.

 Божественні властивості (атрибути) належать до спільної природи: розум, воля, любов, мир властиві усім трьом Іпостасям і не можуть визначати їхню відмінність. Неможливо дати абсолютне визначення кожної іпостасі, позначивши її одним з Божественних імен. Одиничність особистості не піддається жодному визначенню, особистість може бути сприйнята лише в її відношенні з іншою особистістю, тому єдиним можливим способом розрізнення іпостасей є той, щоб уточнити їхні взаємини, особливо їхні стосунки із загальним джерелом Божества, з "Божеством-Джерелом" - Отцем. "Ненародженість, народженість, ісходження відрізняють Отця, Сина і Того, Кого іменуємо ми Духом Святим", - пише святий Григорій Богослов. Ненародженість Отця Безначального (у цьому основна ідея єдиноначальності Отця, народження сина та ісходження Духа - такі відносини, що дозволяють нам розрізняти Особи. Але тут необхідно вказати на два зауваження: по-перше, ці відносини означають, але не обґрунтовують іпостасної відмінності. Різниця є тією абсолютною реальністю, яка коріниться в троякій і початковій таємниці Божественних Осіб, і наша думка, яку таємниця ця безкінечно перевершує, може лише вказати на неї негативно, тобто стверджуючи, що безначальний Отець - не Син і не Дух Святий; що народжений Син - не Святий Дух і не Отець; що Дух, Який від Отця ісходить - не Отець і не Син. І ще: ці відносини не є відносинами протиставлення, а просто стосунками різності: вони не ділять природу між Особами, але утверджують абсолютну тотожність і не менш абсолютну відмінність Іпостасей, і, що особливо важливо, стосунки ці для кожної Іпостасі троякі, і ніколи не можуть бути зведені до стосунків двосторонніх, які саме й передбачають протиставлення. Дійсно, неможливо ввести одну з Іпостасей в діаду, неможливо уявити собі одну з них без того, щоб негайно не виникли дві інші: Отець є Отцем лише у співвідношенні із Сином і Духом. Що ж до народження Сина та ісходження Духа, то вони ніби "одночасні", бо одне передбачає інше.

 При цьому, розрізняючи в Богові три Іпостасі, ми сповідуємо Тройцю єдиносущну і нероздільну. Єдиносущність означає, що Отець, Син і Святий Дух є трьома самостійними Божественними Особами, які мають усі божественні достоїнства, але це не три особливі окремі істоти, не три Боги, а Єдиний Бог. Вони мають єдине і нероздільне Божественне єство. Кожна з Осіб Тройці володіє божественним єством сповна і повністю.

МІРЕЦЬКИЙ МИХАЙЛО ПАВЛОВИЧ, викладач Почаївської Духовної Семінарі,ї кандидат богословських наук