Семинарский храм

10.11.2014 г.| прот. Андрiй Вараниця.
А. Д. Кившенко. «Посещение великим князем Дмитрием Сергия Радонежского перед выступлением в поход на татар. 1380 год». 1880.
Доповiдь присвячена 700-річчю з дня народження преп. Сергія Радонежського

 Доклад присвяченний 700-річчю з дня народження преп. Сергія Радонежського

 Ваше Високопреосвященство, дорогий владико, Ваше Високопреподобіє, отець ректор, шановні викладачі семінарії, вихованці і усі запрошені гості. Дозвольте у цей святковий вечір усіх вас привітати з днем пам`яті прп. Іова Почаївського, яку звершує уся повнота світового Православ'я. За доброю традицією, що встановилася у нашій семінарії, сьогодні маємо можливість ще раз поглиблено і різносторонньо ознайомитися з життям та історією нашої Церкви: її подвижниками, боговдохновенним вченням, випробовуваннями, гоніннями і торжеством православної віри.

 Минуле нашої землі багате великими героями, які пожертвували життя за Батьківщину, багате такими видатними державними діячами, які щиро і віддано працювали на славу свого народу, але за дивним Промислом Божим багате воно і смиренними подвижниками, які здійснювали такі духовні подвиги, що надихали народ, зміцнювали віру, облагороджували їхні традиції. Віддаючи своє життя на служіння високим ідеалам, вони залишали пам'ять довговічнішу за багатьох інших земних героїв. І такі люди після кончини ставали прикладом благоговійного поклоніння всього православного народу. Одним із таких праведників є прп. Сергій Радонежський.

 Цьогорічний ювілей, присвячений 700-річчю з дня народження преподобного Сергія Радонежського, дає можливість поглянути духовними очима на образ святості на Русі , поглянути не заради цікавості, а заради моральної користі. «Прости нас, преподобний отче Сергіє, якщо ми наважимося тепер подумки ввійти в твою пустельну убогу келію, щоб грішним своїм розумом проникнути в потаємне святилище душі твоєї і втішити себе спогляданням незримих твоїх подвигів». Це смиренне визнання належить одному з літописців подвигів преподобного Сергія, ігумена Землі Руської, але по справедливості може бути віднесено до кожного, хто намагається писати про нього, вивчаючи його духовну спадщину. Дійсно, чи справедливо говорити світу про те, що намагався приховати від світу преподобний? Чи не тому й перший автор житія Радонежського пустельника - преподобний Єпіфаній Премудрий, передує свою працю смиренним визнанням своєї негідності писати про предоброго старця? І тільки після багатьох роздумів він наважився ради премудрих і розважливих отців, що вчать: «Як не слід дознаватися про життя нечестивих, так і не личить залишати без уваги житія святих мужів. Як не писати про них? Якщо ж житіє святого мужа буде написано, то велику користь і втіху отримають і ті, хто писав, і ті, хто читав і слухав». Тому, слухаючи це повчання, звернемося до духовного образу преподобного Сергія - засновника Троїцької обителі, великого подвижника благочестя, «наставника ченців і співбесідника ангелів».

 На широких просторах Ростовської землі в побожній родині в 1314р. народився благодатний син, названий Варфоломієм, якому судив Промисел Божий стати «Возбранним воеводою Руської Землі». Обранець Божий з колиски звикав до посту, навчаючись стриманості, з дитинства вправлявся в подвигах посту, молитви і всякої добродії, і вже з юного віку бажав цілком присвятити себе на служіння Богу в чернецтві. Досягнувши повноліття, Варфоломій просив у батьків благословення відпустити його на чернече життя. Однак батьки відмовили, кажучи, що знаходяться в похилому віці і потребують турботи і опіки. Виконуючи волю батьків, Варфоломій опікав їх синівською любов'ю до блаженної кончини. Коли ж батьки померли, рухомий любов'ю до Бога і прагненням до безмовного життя, молодий подвижник оселився в лісовій глушині.

 Слава про його подвиги швидко рознеслася всюди, і ті, хто чув про нього, навіть здалеку приходили, щоб отримати духовну користь. Юний подвижник, відмовившись від мирських утіх і багатства світу, нічого не мав: ні золота, ні срібла, ні скарбів земних, але замість них придбав «істинні багатства - безмірне смирення і нелицемірну, однакову до всіх людей любов. Ні гніву, ні люті, ні жорстокості, ні злоби ні до кого не мав. У його благодаті, як сіль у воді, були розчинені солодкість і любов». «Смирення, по святоотцівському вченню, є азбукою християнського життя, початок і підстава всіх чеснот, без якого всякий духовний подвиг порушується і втрачається» . Тому і преподобний авва Дорофей сказав, що «всяка добра справа, вчинена без смирення, не є виконаною». І наскільки блаженні і мудрі виявилися перші учні преподобного Сергія, коли вручили свої душі вчителю, який був «образом істинного смирення» .

 Як не дивуватися тому, що спочатку кілька років, коли не було серед пустельників ні начальника, ні пресвітера, так як преподобний Сергій не бажав приймати ні ігуменства, ні священного сану, життя в обителі протікало тихо і безтурботно. І тільки приклад істинного смирення і готовність бути всім слугою в особі засновника обителі допомагали пустельникам зберігати одностайність і братську любов. Колись до великого подвижниа єгипетської Фіваїди, преподобного Антонія Великого, приходили за порадами троє монахів. Двоє з них питали святого про те, як врятувати свою душу, а третій - весь час мовчав. І ось одного разу преподобний Антоній спитав його: «Ось ти давно ходиш до мене, чому ж ні про що не запитуєш?» Подвижник відповів: «Для мене, отче, досить і дивитися на тебе».

 Так і блаженні учні преподобного Сергія вчилися більш прикладом, ніж словом. Та й чи можна було залишатися байдужим, коли сам засновник обителі побудував три або чотири келії для учеників, коли першим приходив у церкву на богослужіння, коли «співом, читанням і постом був прикладом своїм учням», коли молов пшеницю і пік хліби, кроїв і шив одяг своїм браттям. Одним словом, служив як куплений раб.

 А з яким почуттям страху і відповідальності прийняв преподобний Сергій на себе ігуменство! Більше десяти років минуло відтоді, як прийшли до преподобного Сергія перші учні. І ось братія побажали поставити на ігуменство свого любимого авву. Зміцнивши себе надією на Бога, вони прийшли до преподобного і сказали: «Отче! Ми не можемо більше жити без ігумена. Виконай наше сердечне бажання: будь нашим наставником ... Ми бажаємо бачити тебе звершителем Божественної літургії і від твоїх чесних рук причащатися Святих Христових Таїн».

 Одностайна заява братії збентежила смиренного подвижника. «Браття мої! - відповів він їм лагідно, - у мене і помислу ніколи не було про ігуменство; одного бажає душа моя, померти тут простим ченцем». Братія наполягали на своєму: «Навіщо ти, отче, відмовляєшся виконати наше спільне бажання? Адже ти засновник обителі цієї, будь же їй і настоятель. Твій смиренний подвиг зібрав нас сюди, хай і керує нами. І ось наше останнє слово: «Або будь нам ігуменом, ... або ми всі розійдемося звідси».Почувши це, смиренний подвижник відповів: «Ідіть поки кожен у свою келію, краще помолимось Богу, щоб Він Сам відкрив нам Свою волю».

 Братія послухалися, але через кілька днів знову прийшли і стали благати його прийняти сан ігумена. Зворушений до глибини душі любов'ю братії, преподобний став говорити про свою недостойність і знову став благати не примушувати його до прийняття священного сану і ігуменства. Тоді зрозуміли сподвижники, що не зможуть схилити свого авву лагідним словом і вирішили застосувати засоби рішучіші. «Ми не бажаємо більше сперечатися з тобою, отче чесний, - сказали вони ... Але, якщо ти не хочеш піклуватися про спасіння наших душ і бути нашим пастирем, то ми залишимо це місце і будемо мимовільними порушниками нашої обітниці. А ти даси за нас відповідь перед Богом». Почувши це, преподобний Сергій не став більш перечити братії і як послух прийняв на себе це високе служіння. Йшли роки... Слава про преподобного Сергія поширилась не тільки по Руській землі, але й за її межами: сам Константинопільський патріарх Філофей прислав преподобному хрест і грамоту, які утверджували нові порядки пустельного жит¬тя монахів. Митрополит Олексій, з яким препо¬добного Сергія пов'язували теплі зв'язки духовної дружби, передчуваючи близьку кончину, хотів передати йому свої повноваження, але смирен¬ний Сергій відмовився від первосвятительства. Як співається в піснеспівах, «у співах, молитвах і постах ти був прикладом твоїм учням, тому все¬лився в тебе Святий Дух». Преподобний Сергій творив великі чудеса по молитві, удостоювався великих откровень: за чотири роки до кончини з'явилась йому Матір Божа й обіцяла покровительство його обителі. Ось як описує це чудо Єпіфаній, учень і автор житія преподо¬бного. Одного разу блаженний старець молився перед образом Богоматері. Прочитавши належні молитви, присів він трохи відпочити й раптом сказав своєму учневі Михеєві: «Чадо, будь уваж¬ний, бо дивні та незвичайні відвідини готуються зараз нам». І тут же почувся голос «Це Пречиста гряде». Святий поспішив із келії в сіни. І рап¬том яскраве світло освітило його, і побачив він Богородицю з апостолами Петром та Іоанном. І впав він ниць, не маючи сили терпіти «нестер¬пиму зорю». «Пречиста ж своїми руками торк¬нулась святого, сказавши: «Не бійся, обранцю мій, я прийшла відвідати тебе. Почута молитва твоя про учнів… і про обитель твою. Не сумуй же, тому що віднині вона буде процвітати, і не тільки за твого життя, але і після відходу твого до Господа буду завжди в обителі твоїй, подаючи потрібне щедро, забезпечуючи та покриваючи її». І, сказавши це, стала невидимою. І справді, за весь час свого існування Троїце-Сергієва лав¬ра ніколи не була захоплена ворогами - татари проходили попри неї, поляки безуспішно брали її в оточення, руські (прихильники самозванця) не змогли взяти. Учні Сергія стали свідками й багатьох інших чудес в його святому житті: так Ісаакій бачив, як разом із преподобним служив літургію ангел Божий - «сіяючий муж в блиску¬чих ризах»; Симон бачив - як під час служби небесний вогонь, що був довкола престолу, несподівано скрутившись «наче якась плащаниця, ввійшов у святий потир, і так преподобний причастився».

 Преподобний Сергій здійснив неоціненну послу¬гу Руській землі в зміцненні та підтримці миру. За проханням митрополита Олексія преподо¬бний Сергій пішов до посварених князів-братів Дмитра і Бориса Костянтиновичів, які спереча¬лися за Нижній Новгород - стольне місто їх кня¬зювання. Щоб змусити покоритись молодшого Бориса, преподобний Сергій застосував небувалу тоді на Русі «крайню» міру: «зачинив» всі цер-кви в Нижньому, припинив богослужіння. І князь Борис був змушений помиритися з братом, віддати йому місто. Іншого разу, за просьбою великого князя Дмитра Івановича, преподобний прийшов пішки до рязанського князя Олега, щоб навернути його до примирення та єдності. Після довгих умовлянь місія троїцького ігуме¬на завершилась успішно. Саме на прикладі його жит¬тя потрібно будувати патріотичне вихо¬вання. Його патріотизм полягав в глибокому осмисленні для спасіння душі святої віри православної. Коли він благословляв благовірного князя Димитрія на Куликівську битву з нечестивим і гордовитим ханом Мамаєм, не було закликів «За Русь!», «За рідну землю!». Було смиренне «За святу віру пра¬вославну!». Він нагадав князю дуже просту річ: християнський правитель повинен захищати від безбожників християн, ввірених йому Самим Богом. Він за це відповідає перед Богом, а не перед людьми. Для преподобного Сергія доро¬гим було реальне людське життя. Він рахував, що краще віддати шану, краще заплатити золотом, краще зайвий раз вклонитись, ніж жертвувати людським життям. Для нього людина була надто дорогою, але православна віра була дорожчою за земне життя. Адже той, хто втрачає земне життя, втрачає його тимчасовість, а той, хто відходить від віри і Церкви православної, губить свою без¬смертну душу у вічності. Хіба такий патріотизм хоч якось тотожний з патріотизмом у сучасному його сприйнятті?

 Підписом препо¬добного Сергія був скріплений заповіт великого князя Димитрія Донського, в якому був напи¬саний новий порядок переходу престолу - від батька до старшого сина. Преподобним Сергієм і за його підтримкою були засновані 37 монасти¬рів у місцях, які до того часу були необжитими, і вони стали своєрідною духовною «школою». Серед них Симонів у Москві, Киржачский, Голутвин у Коломні, Висоцкий недалеко від Серпухова, Борисоглібський біля Ростова, Дубенський, Покровський недалеко від Боровска та інші. Відмовившись від усіх благ цього світу зара¬ди любові до Всевишнього, преподобний Сергій не мав кровних дітей, але створив велику «сім'ю» святоруську. Його духовні діти, внуки, правнуки і праправнуки очолювали Руську Церкву, освою¬вали глухі краї та всюди запалювали «світильни¬ки духу». Учні преподобного Сергія - Андронік, Феодор Симоновський, Афанасій Серпухівський, Сава Звенигородський, Авраамій Галицький і багато інших - заснували ще близько 50 монас¬тирів, які стали пізніше духовними та культур¬ними центрами. Серед них Спасо-Андроніковий у Москві, Савино-Сторожевський недалеко від Звенигорода, Залізноборський недалеко від Галича, Воскресенський на півночі Ярославської області, Ферапонтів та інші. Безумовно, на те була Божа воля: учні преподобного Сергія пам'ятали дивну розповідь свого вчителя. Одного разу вно¬чі у своїй келії преподобний почув голос, який назвав його ім'я: «Сергій!» Відчинивши вікон¬це, Сергій побачив надзвичайне небесне світ¬ло і багато «дуже гарних птахів». І той же голос урочисто сказав: «Скільки ти бачив птахів оцих, так багато буде учнів твоїх, і після тебе не змен¬шиться, якщо захочуть піти по твоїх слідах». Як писав архімандрит Нікон (Рождественський): «Духовне потомство великого Радонежського подвижника поширилось по всій північно-схід¬ній Русі, повсюди запалюючи благодатний вог¬ник духовного життя і розливаючи світло віри християнської».

 Восени 1392 року, на 80-му році життя, преподобний Сергій тяжко захворів. Передчуваючи близьку кончину, він покли¬кав братію для останнього благословення... Пройшли століття... Троїцька лавра стала одним із найбільших монастирів. Але найціннішою з усіх її скарбів є рака з мощами преподобного Сергія, який залишив заповіт для всіх поколінь: «Будьте уважними до себе, братіє, всіх бла¬гаю: насамперед майте страх Божий і чистоту душевну, і тілесну, і ЛЮБОВ нелицемірну; до цьо¬го ж страннолюбіє та смирення». Не можемо не згадати і про великий духовний внесок преподобного Сергія в богословське вчення про Святу Трійцю. Преподобний глибоко прозирає сокровенні таємниці богослов`я мудрими очима подвижника – в молитовному восходженні до Триіпостасного Бога, в дослідному Богоспілкувані і Богоуподобленні. Тому і перший храм майбутньої лаври був присвячений Пресвятій Трійці. Шанування Святої Трійці в формах, створених і заповіданих святим ігуменом Радонежським, стало однією з найбільш глибоких і самобутніх рис руської церковності. У вченні Преподобного Сергія про Пресвяту Трійцю наш народ глибоко відчував своє кафолічне, вселенське покликання, і, осягнувши всесвітнє значення свята, народ прикрасив його всім різноманіттям і багатством стародавнього національного звичаю і народної поезії. Весь духовний досвід і духовне устремління Руської Церкви втілилися в літургійній творчості праздника Святої Трійці, ікон Святої Трійці, храмів і обителей Її імені.

 Здійснюючи пам'ятний ювілей, возвеличимо Радонежського чудотворця словами його учня блаженного Єпіфанія Премудрого: «Цей преподобний отець наш засяяв в Руській землі як пресвітле світило серед пітьми і мороку ... І як квітка серед бідного світу, як кадило запашне і пахуче яблуко, як золото серед праху, як срібло, семикратно очищене, як дорогоцінний камінь і бісер, як смарагд і сапфір, як квітучий фінік. Як міцний і вірний син, як непохитний стовп. Як пресвітлий вінець і як корабель, наповнений духовним багатством, як земний ангел, як небесна людина». Преподобний отче Сергію, моли Бога за нас!

 прот. Андрiй Вараниця