Другие статьи

В Почаївській Духовній Семінарії відбувся 19-й випуск
В Почаївській Духовній Семінарії відбувся черговий 19-й випуск вихованців, які закінчили повний курс навчання.Святкове богослужіння розпочалося в Успенському собор


Хор Почаївської Духовної Семінарії взяв участь у урочистостях в честь ікони Божої Матері «Споручниця грішних»

Навчання в духовній школі, мета і завдання
Кожного року в духовні школи поступають багато молодих людей, які прагнуть здобути духовну освіту.


Воскресная школа при Почаевской Духовной Семинарии совершила паломническую поездку по Закарпатью



06.08.2012 г.
ієрей Сергій Поліщук

Фетишизм і православ’я

 Викладаючи в семінарії курс з предмету «Історія релігій», щороку розповідаю студентам про фетишизм як один з видів примітивних вірувань. Зокрема наголошую, що даний термін походить від португальського слова «fetico» («зачарована річ») і означає віру в надприродну силу матеріальних предметів. На буденному рівні найбільш яскравим прикладом фетишизму є використання амулетів, талісманів та оберегів.

 І ось щороку студенти ставлять мені запитання, чи не присутній фетишизм і в православ’ї. Зокрема, чи не є його проявом православне шанування хреста, ікон, мощів та інших матеріальних предметів, які для нас священні.

 І дійсно, якщо подивитись на дану проблему очима сторонньої людини, то можна знайти багато спільного між фетишизмом і нашою православною практикою. Наприклад, чим для нецерковної людини носіння натільного хреста відрізняється від носіння якогось оберегу. Навіть напис на звороті наших хрестиків «Спаси і сохрани» ще більш підтверджує цю аналогічність.

 Шукаючи на це відповідь, ми зрештою прийдемо до більш широкого і фундаментального питання щодо ролі матеріального в сакральному і взаємозв’язків між ними.

 У Святому Письмі говориться, що Бог є Дух, а тому поклонятися Йому потрібно духом та істиною. Здавалося б, що все просто, - оскільки ці слова відкидають будь-яке зовнішнє поклоніння, відтак і будь-які матеріальні атрибути - зайві. Та задумаємось над тим, звідки ж ми щойно прочитали ці слова високої істини. Вірно – з матеріального носія, з книги, яку називаємо Біблією. І оскільки написане в ній вважаємо одкровенням Самого Бога, Його зверненням до нас, то ми і шануємо цю книгу. Шануємо не тому, що вона священна сама по собі (як матеріальний предмет), а тому що вона освячена Словом Божим, що міститься в ній.

 З цього випливає мотивація нашого шанобливого ставлення до матеріального предмету, в даному випадку - книги Святого Письма. Отож і хрест є священним не сам по собі, а в силу того, що на ньому постраждав Господь. А тому віруюча людина носить його не як талісман, а як знамено перемоги над гріхом, що дана нам Господом через страждання на хресті.

 Отже, все залежить від мотивації. Якщо людина зодягає хрестик і носить його в знак сповідування своєї віри, це не можна назвати фетишизмом. Але іноді трапляється так, що людина починає шукати собі обов’язково срібний, чи осиковий або принципово вісьмикінечний хрест, ніби матеріал або форма впливає на святість чи силу хреста. Ось тут уже дійсно починається чистої води фетишизм.

 Фетишизація церковної атрибутики інколи трапляється через необізнаність. Розглянемо це на прикладі використання чоток. Цей предмет має конкретне практичне застосування в православній практиці – допомагає слідкувати за кількістю прочитаних молитов. Але нерідко доводиться спостерігати за його зовсім нецільовим використанням. Інколи їх носять, щоб підкреслити свій статус церковної людини. А ще частіше вони виконують роль згаданого оберегу, теліпаючись біля лобового скла автомобіля.

 Як бачимо, шанування священних предметів у православ’ї не можна назвати фетишизмом. Та стверджувати, що він повністю відсутній серед православних, теж не можемо. Іноді фетишизм присутній серед віруючих, але не як складова нашого віровчення, а радше як його спотворення чи викривлення.

 Поглянути на зазначену проблему використання матеріального в сакральних діях можна й під іншим кутом. У Євангелії містяться розповіді про зцілення сліпонародженого та слуги капернаумського сотника. Слугу сотника Господь зцілив на відстані, одним лише Своїм словом, навіть не бачачи і не торкаючись його. А зцілюючи сліпого, спочатку плюнув на землю, зробив грязиво зі слини, помазав ним очі сліпому, тоді відправив його вмитися в купальні, і лише після цього той прозрів.(Ін. 9:6-7)

 У чому ж причина таких різних підходів? Причина в різниці віри двох людей - сотника і сліпого. Перший, звернувшись до Спасителя, сказав: «Промов лише слово і одужає слуга мій» (Мф. 8:8). А для іншого, щоб пробудити в ньому віру, потрібно було застосувати і матеріальну речовину, і зовнішню дію.

 Нічого не змінилося і до нині. Таку різницю віри можна спостерігати і серед нас, сучасників. При кропленні святою водою на молебнях для одних достатньо, щоб на них впала лише крапля, і вони вірять, що отримали благодать Божу, а дехто просить, щоб їх покропили ще і ще.

 І тут нема нічого осудного - така властивість нашої немічної природи. Вона буде нам притаманна, допоки будемо носити наше матеріальне тіло. Наша свідомість вимагає підтвердження сходження невидимої благодаті видимими діями і атрибутами. На цьому ґрунтується принцип здійснення усіх наших таїнств та обрядів.

 Оскільки ми складаємось не тільки з духовної складової, а й матеріальної, то не дивно, що наше боговшанування проявляється і в зовнішніх діях, і через матеріальні предмети. Головне, щоб матеріальне не закривало перед нами духовне, а форма не замінювала суті.

Ієрей Сергій Поліщук, викладач ПДС

ДРУГИЕ СТАТЬИ НА ЭТУ ТЕМУ

    Кальян - церковный взгляд на проблему

    Рок - наркотик? Влияние рок-музыки на человека

    Как узнать и искоренить главный порок ребенка

    В чем состоит сила влияния жены на мужа

    Как привлечь молодежь к церковной жизни